Останні новини

Блог

Цьогоріч – 85-ті роковини Голодомору. Україна і світ вшановуватимуть пам’ять мільйонів жертв Великого Голоду 1932-1933 років.

Голодомор – акт геноциду Українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932-1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, де переважну більшість населення становили українці, з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл та цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресії щодо незгодн

 

З приводу цієї події хочу зазначити що ніхто й не здогадувався, що на Україні, яка ще недавно годувала майже всю Європу, люди невинні гинули мільйонами з голоду.

  Розсипану в попіл суспільну ідею кілька років носив вітер степами. Не було більше віри, надії, щастя. Страх оселився в кожну домівку, навіть найвідчайдушнішого, гарячого серця українця. Чого ще захотів кат слов’янських народів? Чого не вистачало для повного щастя Сталіну?

   1932рік – не кров’ю залита, а трупами покрита Україна. Життя перетворилось в повільну, непереборну, жахливу смерть під назвою Голодомор. Політика російської колективізації закувала українців у кайдани не на чужій стороні, а в своїй рідній хаті.

   Дійсно, рік видався не врожайним, не було селянам чим навіть худобу годувати. Люди масово винищували її, щоб не втрачала у вазі, з’їдали швидше ніж в тому була потреба. Восени, на різні податки, вигрібали з села все до зернини, не залишаючи навіть на насіння. Люди нічого не отримували за трудодні, пропрацювавши рік задарма. Мізерні запаси з домашнього господарства танули з кожними днем. Замість борщу, вареників люди почали їсти листя на фруктових деревах, діти тоненькими пальчиками вискубували молоденьку травичку і відразу пхали до рота… Так почались жахливі роки українського геноциду.

   Хтось сумнівається, що Голодомор – це геноцид проти українського народу. А що ж це? Може чийсь невдалий жарт? Голодне лихоліття 33-го – не просто історична минувшина, а незагоєна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність, котра, наче ракова пухлина, роз’їдає тіло й душу нації – перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність народу.

 

   Проте мені набагато приємніше спостерігати за позицією українських демократичних сил, які не цураються важких шляхів, лиш би своєю працею донести до всіх українців правду, яка повинна нас об’єднати. Не можу не згадати Президента України Віктора Ющенка, який, на мою думку, і є уособленням сучасного українця зі здоровим та об’єктивним поглядом на Голодомор як на акт  геноциду, здійснений над українцями.

  Як я ідентифікую проблему Голодомору для себе? Погоджуюсь з уже не раз доведеним фактом, що Голодомор 32-33 років ХХ століття – це геноцид української нації. Погоджуюсь, що вся історія українсько-російських відносин просякнута нестерпною жорстокістю та несправедливістю, тим паче, коли говорити про Україну в складі Радянського Союзу. Але чи є хоча б якесь пояснення цього злочину проти людства? І як сприймати Голодомор сьогодні: як урок, повчання, покарання чи засіб зміцнитися духовно? Щодо відповідей, то можемо робити лише голослівні припущення, бо ніхто не знає за якими принципами складається у ланцюжок світова історія.. Сьогодні я впевнено дивлюся у світле майбутнє України, а воно неможливе без історичної пам’яті нації. Мусимо знати всі свої криваві прочитані сторінки, аби з гордістю за свій народ продовжувати писання у цій книзі життя.

   Якщо раніше факт Голодомору просто замовчували, то тепер він всіляко обговорюється у ЗМІ, його виносять на соціологічні опитування, він стає топовою темою засідань, конференцій, «круглих столів». З 2005 року Президент України Віктор Ющенко проводить політику, спрямовану на визнання Голодомору геноцидом української нації. Але, що парадоксально,- за такого просвітлення українців їхнім історичним минулим, кількісний показник прихильників характеристики Голодомору як геноциду не збільшився. Напрошується висновок, що українці це несвідома нація, чи навпаки – нація, яка володіє феноменальною недовірливістю, мовляв, питання Голодомору лишень чергова спроба можновладців «задобритись»? Як на мене, такі судження не є вірними, але й цілком відкидати їх не можна.

   Перш за все, хотілось би наголосити на тому, що питання Голодомору на державному рівні вперше підняла саме «помаранчева» влада і цим спричинила «ланцюгову» реакцію з російської сторони.

   Історія споконвіків залишалась вигодою, мотивом, спробою виправдання того чи іншого етносу. Якщо ж тему творення історії перенести на проекцію нашої держави, то бачимо, що в одній державі історичних справедливостей кілька. Виходить, що в нашій державі існує кілька держав. Я веду до того, що підняття нашою владою питання Голодомору стало своєрідним дзеркалом, у якому бачимо свою ментальну роз’єднаність.

   Отже, питання Голодомору – це занадто тонка матерія, щоб нею хизуватись, або нав’язувати. Для того, щоб зрозуміти Голодомор в контексті національної трагедії, треба перш за все стати нацією. А націотворення зумовлюють якраз ті фактори, які об’єднують. На жаль, питання про визнання Голодомору геноцидом українського народу до переліку цих факторів не входить.

 

466
2018-11-21

Слотвінська Альона

Студентка політології НПУ ім.М.П.Драгоманова