Останні новини

Новина

Що роботи з корупцією в Україні та регіонах? Думка експерта

20 вересня 2018 року Президент України під час свого щорічного послання до парламенту, Петро Порошенко наголосив, що створені антикорупційні органи працюють не належним чином. Чи означає це, що корупція в Україні настільки не здолана і в чому полягає її регіональна специфіка, портал Слово Громади поцікавився у правника, експерта громадського проекту ТИСНИ - Володимира Харечка.

 

Якою на вашу думку є специфіка політичної корупції в Україні? Чи буде боротьба з корупцією  однією з ключових тем в ході передвиборчої гонки?

 

Мені, як юристу, знову хотілося б спочатку дати визначення категорії «політична корупція». На жаль, тут в українському законодавстві маємо прогалину, адже жоден нормативно-правовий акт такого поняття не містить. Більше того, якщо проаналізувати українські та зарубіжні дослідження з цієї теми, також не знайдемо якогось загального визначення політичної корупції. З юридичної точки зору все це сприяє множинному розумінню поняття, і, чесно кажучи, не йде на користь її протидії. Щоб спростити розуміння, я пропоную використовувати таке визначення: «політична корупція» – це протиправна поведінка осіб, які займають виборні посади (політиків), уповноважені на виконання  функцій держави або місцевого самоврядування, але відходять від своїх обов’язків та прав як посадовця з метою отримання особистої вигоди.


Насправді, в Україні багато досліджень, присвячених політичній корупції, але її специфіку дуже добре передає один з випусків програми журналістських розслідувань телепрограми «Наші гроші з Денисом Бігусом» за квітень 2017 року.

 

Передісторія така: восени 2015 року було вирішено надати щорічне державне фінансування на діяльність партій, які отримали не менше п’яти відсотків голосів на виборах і пройшли в парламент. Ці зміни закріпили в законі, і ідея з точки зору боротьби з політичною корупцією цілком правильна. В сенсі, коли партія отримує фінансування з державного бюджету - вона стає незалежною від своїх спонсорів-олігархів.

 

В обмін на фінансування держава встановила і правила для отримання коштів – це і подання звітів про фінансування партій, і обмеження щодо донорських внесків (наприклад, від однієї особи не більше 400 мінімальних заробітних плат протягом року, від нерезидентів взагалі заборонено), а також відповідальність за порушення у цій сфері - за певні порушення можна навіть сісти до в’язниці.

 

І от коли перші звіти були подані та опубліковані на сайті НАЗК (щоб кожен зміг їх подивитись), журналісти програми “Наші гроші з Денисом Бігусом” і аналітики Громадського руху Чесно взялись ці звіти перевірити. Одним з найцікавіших став звіт партії ВО «Батьківщина». Ну тобто, якщо подивитись у звіт, то там велика кількість пенсіонерів в Київській області віддавала партії хто 1, хто 2 тисячі гривень. Це відбувалось в певні дні і виглядало досить підозріло. Журналісти вирішили проїхатись селами і безпосередньо у внескодавців розпитатись про зроблені ними внески. Самі розумієте, пенсіонери в Україні не такі заможні щоб дозволити собі фінансувати політичні партії. Отож в ході простого опитування так званих донорів партії вдалось встановити (і зафіксувати на відео), що деякі пенсіонери дійсно робили внески, щоправда, за їх словами в розмірі до 100 грн, в той час коли в звіті суми були вже в тисячах. Деякі взагалі не знали, що стали спонсорами партії “Батьківщина” і лише від журналістів довідались про свої внески.

Тобто, виходить службові особи партії внесли неправдиві відомості до її звіту. Маючи на руках це розслідування і всі відео-свідчення фіктивних донорів, юристи проекту “Тисни” (Bihus.Info) звернулись до поліції з відповідною заявою про злочин. Але правоохоронці не виявили бажання розслідувати справу, тому довелося звертатися до суду і вже суд зобов’язав їх розпочати розслідування. До слова, після виходу розслідування зголошувалися особи, які взагалі жодних внесків не робили, проте в звіті вказані їх персональні дані. Всю отриману інформацію про нові епізоди юристи направляли до поліції. Втім, розслідування у справі досі триває.

Який можна зробити висновок? Виглядає на те, що запровадження державного фінансування не надто вплинуло політичну корупцію. Бо тепер партії знайшли новий спосіб і маскують непрозорі джерела фінансування під внески звичайних громадян.

 

В чому  на вашу точку зору полягає головний акцент корупції в регіонах?

 

Для початку треба розібратись з самим поняттям «корупція». Якщо говорити про визначення з закону, то корупція - це використання особою наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди. Сюди ж відноситься, до речі, і прийняття обіцянки або пропозиції такої вигоди (от коли навіть ще ніхто нікому не платив, але домовленість вже є).

Щодо законодавчо визначеного кола осіб, які можуть бути суб’єктами корупції – їх досить багато - від Президента України аж до, як це не дивно звучить, громадських активістів, які займаються боротьбою з корупцією. Так-так, попри вимоги суспільства, наших західних партнерів громадські активісти в Україні продовжують залишатися серед суб’єктів корупційних правопорушень.


Отже, про особливості корупції в столиці та регіонах. Найперше, варто звернути увагу, що новостворені антикорупційні органи НАБУ, САП та НАЗК знаходяться в столиці. Звичайно, в НАБУ є регіональні підрозділи, але їх штат не зрівняється з центральним. Також всі центральні ЗМІ, потужні центри розслідувальницької журналістики також знаходяться в столиці. З одного боку, це логічно, адже саме в столиці обертаються, розподіляються найбільші фінансові (бюджетні потоки). Проте з іншого - це сприяє регіональним корупціонерам, адже у них створюється враження, що проголошений після перемоги Революції Гідності курс на боротьбу з корупцією стосується лише Києва. Будемо відвертими – корупція в Україні за часи незалежності, особливо в регіонах, стала настільки звичним явищем, що перестала сприйматися і чиновниками, і звичайними громадянами як злочин. Місцеві корупціонери сприймають корупційні домовленості і вигоди як належне, як обов’язковий додатковий результат від виконання своїх посадових обов’язків. Іншими словами, такий собі бонус, адже вони звикли, що заробітна плата в них низька, а тому бонус - це нормально.  


Постає природне питання: а як же правоохоронна система, чому вона не виконує свою функцію в регіонах? Знову ж таки, в роботі правоохоронців в регіонах є своя специфіка. І зумовлено це, поряд з віддаленістю від центру, також і невеликою кількістю населення, а відповідно складається ситуація, що всі один одного знають. Таким чином, дуже часто місцеві правоохоронці надають перевагу «корисливій дружбі» з місцевими корупціонерами, замість боротьби з ними.


Здавалося б, цю ситуацію неможливо вирішити без активних регіональних ЗМІ та місцевих викривачів корупції. От тільки тут постають ще 2 проблеми. Регіональні ЗМІ переважно фінансуються місцевим бізнесом, а значить таких тем уникають, а ті активісти, кому вдається отримати незалежне фінансування від міжнародних організацій, чи західних донорів, часто відчувають страх за свою фізичну безпеку. Більше того, навіть коли справи корупціонерів, викритих за допомогою місцевих активістів, вдається через столичні правоохоронні органи чи суди довести до кримінального переслідування, - за територіальним принципом розслідування таких справ потрапляє знову до місцевого правоохоронного органу. А там провадження уповільнюється, відкладається в довгий ящик і з часом взагалі закривається.

 

А бувають випадки, як наприклад з НАЗК, в якого немає регіональних підрозділів, коли у відповідь на звернення щодо порушення антикорупційного законодавства можна отримати відповідь, що оскільки звернення стосується регіонального чиновника, наприклад депутата міської ради, то дії щодо перевірки такої особи будуть вчинятися відповідно до пріоритетності. Іншими словами, нам говорять, що спочатку ми перевіримо всіх з центральних органів влади, а тоді будемо займатися регіонами. Проте ніхто не говорить, що за цей час може закінчитись строк на притягнення до відповідальності, чим фактично для регіональних чиновників створюються тепличні умови для її уникнення. Ну і це, в свою чергу, також додає їм впевненості в тому, що з корупцією борються тільки в столиці. 

 

Якщо деталізувати, на основі яких прикладів можна проілюструвати практичний вияв корупції в регіонах. На прикладі публічних закупівель районними відділами освіти?

 

Досвід спілкування та спільної роботи з активістами в регіонах дозволяє зробити невтішний висновок: корупція там багатогранна, але невигадлива. Якщо мова про декларації, то це, як правило, подання недостовірної інформації - банально може бути не заповнений якийсь розділ, наприклад «Об’єкти нерухомості», чи ознаки незаконного збагачення, коли вартість активів перевищує задекларовані доходи.


Однак, з юридичної точки зору, набагато цікавішою є сфера публічних закупівель, тобто тендерів. І в боротьбі з корупцією в цій сфері журналісти відіграють значну роль.
Наприклад, журналісти сайту «Наші гроші. Львів» наприкінці 2017, у 2018 році проаналізували низку тендерів, проведених відділами освіти районних адміністрацій на Львівщині та встановили чимало порушень. Зокрема:

 

Перший приклад. Типовий приклад порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Наприклад, відділ освіти Бродівської РДА проводить тендер на закупівлю м’яса. Беруть участь лише два учасники, що саме по собі не є порушенням законодавства, але після детального аналізу документів, наданих учасниками, встановлюється, що учасники мають і родинні зв’язки, і господарські відносини, і взагалі під час аукціону не торгуються. Це називається антиконкурентні узгоджені дії, тобто вказані суб’єкти господарювання не перебували у відносинах економічної конкуренції під час вищенаведеної закупівлі, а узгодили свої дії, що призвело до спотворення її результатів. Класичний випадок, коли другий учасник виконує роль статиста задля формального дотримання процедури публічної закупівлі.

 

Другий приклад.Типовий приклад порушення законодавства про публічні закупівлі. Так, відділ освіти Буської РДА проводить тендер на реконструкцію басейну ДЮСШ. Беруть участь лише два учасники, що саме по собі не є порушенням законодавства, але досліджуючи інформацію з Єдиного держреєстру юридичних осіб, журналісти встановлюють, що співвласником 50% статутного капіталу обох учасників є одна особа. В розумінні п. 16 ч.1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» такі учасники є пов’язаними особами, а тому замовник мав їх пропозиції відхилити.

 

Третій приклад.Типовий приклад недотримання принципу публічних закупівель щодо максимальної економії та ефективності. Наочний приклад, ситуація, пов'язана із проведенням тендеру на закупівлю хліба для шкіл відділом освіти Золочівської РДА.  В цьому випадку знову 2 учасники, все ніби законно, але журналісти порівнюють ціну на хліб із тендерної пропозиції цього тендеру із цінами на аналогічні ціни в інших тендерах по області і встановлюють, що ціни суттєво завищені. Такі дії замовника дають підстави вважати, що не здійснено заходів спрямованих на економію коштів, що фактично може призвести за наслідком виконання укладеного на тендері договору до переплати, чим завдасть державі збитків.

 

Четвертий приклад.Типовий приклад обмеження конкуренції.  Для прикладу, відділ освіти Самбірської РДА проводить тендер на закупівлю природного газу для опалення шкіл. Замовник встановлює кваліфікаційний критерій - наявність досвіду виконання аналогічного договору у 2015- 2016 роках. В тендері беруть участь два учасники. І замовник відхиляє дешевшу пропозицію (на 200 тис. грн), бо в учасника є досвід у 2017 році, а не в 2015-16 роках. Водночас згідно ч. 4 ст.17 Закону «Про публічні закупівлі» тендерна документація не повинна містити вимог, що обмежують конкуренцію та призводять до дискримінації учасників. А оцей критерій про наявність досвіду лише у 2015-2016 роках і є такою вимогою.

 

Про це прикро говорити, але досі трапляються ще більш показові порушення. Наприклад, коли учасник тендеру не надає всіх необхідних документів, але його все одно визнають переможцем.

 

Хочу підкреслити, що по всіх описаних мною випадках юристами проекту “Тисни” були написані звернення до контролюючих органів з метою проведення відповідних перевірок.

  

І на завершення, якими доступними механізмами громадськість може протидіяти корупції в своєму регіоні?

 

Механізм протидії - це дві пов’язані площини: надання виявленому факту публічності + звернення до правоохоронного чи контролюючого органу.

Проте найперше потрібно корупцію виявити. Сьогодні для цього є достатньо ефективні засоби – це електронні декларації чиновників і відкриті майнові реєстри, а якщо це стосується неефективного витрачання коштів місцевого бюджету – система прозоро і портал використання публічних коштів Є-Дата. Часом цих ресурсів недостатньо, особливо коли мова йде про публічні закупівлі, тоді доцільно використовувати запити про доступ до публічної інформації.


Отже, як працює цей механізм?

 

Наприклад, встановили, що в чиновника “квартири, заводи, пароходи” - а в декларації цієї краси нема. Спочатку потрібно проблему озвучити, надати їй розголосу в соцмережах, місцевих ЗМІ. Також можна спробувати звернутися за поясненням до самої особи. Водночас потрібно розуміти, що цього не достатньо, особливо на регіональному рівні. Сподіватись, що правоохоронний сам зреагує на публікацію і розпочне перевірку, хоча право таке має, - марно. Максимальний результат, якого можна досягти, зупинившись на цьому етапі - це висловлення невдоволення, що називається, на кухні. Тому обов’язково потрібно звернутися до правоохоронців для проведення перевірки чи відкриття кримінального провадження. Звісно, серед нас не всі юристи і написати обґрунтоване звернення у відповідності з вимогами закону не кожен зможе. Згоден. В такому випадку, моя рекомендація - звернутися до однієї з громадських організацій, які мають досвід у боротьбі з корупцією. Вони щонайменше допоможуть вам підготувати звернення, а можуть і від свого імені звернутися до відповідного органу і потім тримати цю справу на контролі. Зокрема, ми в “Тисни” співпрацюємо з активістами з 20 українських регіонів і понад 50 організацій.


З іншого боку, якщо після виявлення корупції про такий факт буде просто повідомлено в правоохоронний орган, без надання розголосу, то навряд слід очікувати ефективного розслідування. Без розголосу, навіть якщо вдасться добитися проведення перевірки чи відкриття кримінального провадження, справа може затягуватись, з тим розрахунком щоб вбити в заявника (викривача) надію на справедливість і дати можливість корупціонеру уникнути відповідальності. Тому моя порада - тиснути по всіх фронтах - як інформаційному, так і правовому.

 

Розмову вів: політчиний оглядач, журналіст порталу "Слово Громади" - Дмитро Гаврилюк

 

Фото: Політична карикатура Олексія Кустовського

1658
2018-09-24

Додати коментар